Станція
гуде, а води з крана так і немає. Або вода йде з бульбашками і з перебоями.
Найчастіше причина не в самому насосі, а в тому, як його підключили. Схема
підключення насосної станції складається з чотирьох ланок: всмоктувальна
лінія від джерела, сам насос, вузол із гідроакумулятором, реле й манометром та
напірна лінія в будинок. Помилки, через які станція не набирає тиск або
захоплює повітря, найчастіше ховаються в першій ланці, на всмоктуванні.
Перш ніж
вирішувати, як підключити насосну станцію, виміряйте відстань від місця
встановлення до дзеркала води в найсухіший місяць року. Поверхнева насосна станція
бере воду з криниці чи неглибокої свердловини, де рівень не опускається нижче
7–8 м від насоса, а для глибшого джерела потрібна інша схема. Це не запас «про
всяк випадок»: якщо вода стоїть нижче, станція качатиме повітря, скільки б ви
не підтягували з'єднання.
Як підключити насосну станцію до колодязя
До
колодязя станцію підключають через всмоктувальну трубу зі зворотним клапаном і
сіткою на кінці. Труба весь час іде вгору до насоса, без провисань і горбів: у
горбі збирається повітря, і насос замість води ганяє бульбашки. По елементах це
виглядає так:
- Зворотний клапан із сіткою опускають так, щоб до дна
зазвичай лишалося 30–50 см: тоді мул не затягує, а клапан не лягає в осад.
Над клапаном має бути запас води навіть у найсухіший місяць, інакше насос
почне засмоктувати повітря.
- Всмоктувальна лінія — поліетиленова труба 25–32
мм або армований всмоктувальний шланг, який не сплющує розрідження.
Діаметр не менший за вхідний патрубок станції, зазвичай це 1″. Звичайний
поливальний шланг тут не годиться: під розрідженням він стискається, і
вода майже не йде.
- Підйом без горбів: у кожному горбі збирається
повітря, і після простою станція втрачає воду. Від криниці до будинку
трубу ведуть нижче глибини промерзання (у нас на Прикарпатті орієнтовно
0,7–1 м, залежно від ґрунту) або утеплюють, інакше взимку лід перекриє
лінію.
- Станція стоїть на рівній основі з
гумовими опорами, у приміщенні без морозу й якомога ближче до джерела: так
коротша всмоктувальна лінія й менші втрати.
- Напірна лінія йде в будинок від штуцера
станції. Кран і фільтр тонкої очистки ставлять після станції, а не на
всмоктуванні: кожен додатковий опір на всмоктуванні зменшує висоту, з якої
станція здатна підняти воду.

Глибина
всмоктування — головне обмеження поверхневої станції. Атмосферний тиск здатен
підняти воду не вище ніж приблизно на 10 м, тому в паспортах станцій з
ежектором зазвичай вказують 8–9 м, а на практиці з урахуванням опору труби
розраховують на 7–8 м. Горизонтальний відрізок теж забирає частину висоти,
орієнтовно 1 м на кожні 10 м труби. Припустімо, вода стоїть на 6 м, а до
будинку 30 м горизонтальної труби: це вже умовні 9 м, а станція стільки не
підніме. Якщо ці цифри не сходяться, жодна схема підключення насосної станції
не допоможе: насос гудітиме, але води не підніме.
Кожне
різьбове з'єднання на всмоктуванні — можливий підсос повітря. Під розрідженням
навіть сухе на вигляд з'єднання тягне повітря, і тоді станція то втрачає воду,
то стукає, а тиск плаває. Тому з'єднань роблять якомога менше й ущільнюють їх
особливо ретельно.
Якщо воду
після станції треба очищати, фільтри очистки
води ставлять на напірній лінії перед розведенням по будинку. Коли криниця
далеко від будинку або всмоктування виходить довгим, схему краще оцінити на
місці, і для цього краще викликати
сантехніка.
Свердловина: коли потрібен глибинний насос
Якщо
рівень води у свердловині глибший за 7–8 м, поверхнева станція його не дістане.
Тоді ставлять глибинний насос, який виштовхує воду знизу: глибина для нього —
питання напору, а не фізичної межі всмоктування. Рахують при цьому не статичний
рівень, а динамічний, до якого вода опускається під час відкачування. У піщаній
свердловині різниця між ними інколи сягає кількох метрів, тож насос підбирають
за нижнім значенням.
Насос зі
зворотним клапаном на виході опускають у свердловину, напірну трубу виводять у
будинок до вузла з гідроакумулятором, реле тиску й манометром. Реле керує
глибинним насосом так само, як у станції, а бак береже його від частих пусків.
Схема підключення гідроакумулятора
Гідроакумулятор
підключають до того самого вузла, де стоїть реле: так реле бачить тиск у баку,
а не в далекій точці труби з власними втратами. Між джерелом і баком
обов'язково має бути зворотний клапан, інакше після кожного вимкнення бак
віддасть воду назад. У поверхневій станції це клапан на кінці всмоктування, у
схемі з глибинним насосом — клапан на його виході.
Розбираючись,
як підключити гідроакумулятор окремо від станції (наприклад, поставити
вертикальний бак на 80 л замість штатного на 24 л), перед ним ставлять кульовий
кран і зливний кран. Тоді бак можна буде обслуговувати, не спускаючи воду з
усього будинку. Гнучка підводка між баком і трубою гасить вібрацію.
Більший гідроакумулятор
не підвищує тиску, а зменшує кількість пусків, і два баки можна з'єднати
паралельно.
Як підключити насосну станцію до електромережі
Станцію
живлять окремою лінією від щитка з автоматичним вимикачем, ПЗВ на 30 мА та
обов'язковим заземленням корпусу. Насос стоїть поруч з водою, і без заземлення
пробій на корпус залишається непомітним до першого дотику.
Станція на 1,1 кВт споживає близько 5–6 А, тому для неї зазвичай беруть мідний кабель 3×1,5 мм² з автоматом на 10 А або 3×2,5 мм² з автоматом на 16 А, характеристики C. Така характеристика не вибиває від пускового струму двигуна, а на автомат B він іноді спрацьовує просто в момент пуску. Остаточний переріз і номінал підтверджує електрик. Подовжувачі й розетки без заземлювального контакту для насоса не годяться, а в кесоні чи неопалюваній прибудові розетка має бути захищена від вологи.

Перший запуск насосної станції
Перший
запуск насосної станції починається не з кнопки, а з заливання води: насос не
вміє працювати насухо, тому корпус має бути заповнений до пуску, а на довгому
всмоктуванні варто заповнити й саму лінію.
- Перевірте тиск повітря в
порожньому баку й виставте його трохи нижче тиску увімкнення реле,
приблизно на 10 % (для реле 1,4 бар це близько 1,3 бар). Точну цифру
дивіться в паспорті бака.
- Відкрутіть заливну пробку на
корпусі насоса й лийте воду повільно, з перервами, доки вона не стоятиме в
горловині.
- Закрутіть пробку, відкрийте
кран на виході станції й увімкніть живлення.
- Дочекайтеся, поки з крана піде
рівний струмінь без повітря, зазвичай це кілька хвилин. Якщо йде лише
повітря, вимкніть станцію, не чекаючи перегріву, долийте воду й повторіть.
- Закрийте кран, дочекайтеся
вимкнення й перевірте за манометром, на яких значеннях станція вмикається
та вимикається.
То ж відповідь
на питання, як залити воду в насосну станцію, залежить від довжини лінії
всмоктування. На коротку вистачить кількох літрів, а на довгу — піде відро або
й більше. Щоб ця вода не стекла назад, на кінці труби має стояти зворотний
клапан. Довгу лінію зручніше заповнювати через трійник із пробкою, який
ставлять на всмоктуванні біля самого насоса. Якщо хочете знати, як запустити
насосну станцію після зимового простою, робіть усе те саме, але спершу
перевірте, чи вільно крутиться вал. За зиму в корпусі могла замерзнути вода, і
тоді колесо заклинить, а вмикати станцію в такому стані не варто.
Питання — відповідь
1. Скільки
води в гідроакумуляторі на 50 л?
Гідроакумулятор
на 50 л при налаштуванні реле 1,4/2,8 бар і тиску повітря 1,3 бар віддає між
вимкненням і увімкненням насоса близько 15–18 л. Решту об'єму займає стиснене
повітря, яке виштовхує воду, тому корисний запас мембранного бака за такого
налаштування — приблизно третина номіналу. Для бака на 24 л це 7–9 л, для
80-літрового — близько 26–28 л. Тож «50 літрів» на баку не означає 50 літрів
води з крана.
2. Чи
можна горизонтальний гідроакумулятор ставити вертикально?
Можна,
якщо це допускає виробник у паспорті. Мембрана зазвичай працює в будь-якому
положенні, але горизонтальний бак розрахований стояти на ніжках, а поставлений
на торець стоїть нестійко й навантажує патрубок. Частину баків випускають в
обох виконаннях з однаковими характеристиками, тож простіше одразу взяти
вертикальний.
3. Скільки
часу може працювати насосна станція без відключення?
Стільки,
скільки з крана йде вода: побутові станції, як правило, розраховані на тривалу
роботу, і годинний полив для них нормальний режим. Режим роботи вказаний у
паспорті. Найбільше шкоду несе інше — робота без води та надто часті пуски,
допустима кількість яких вказана в паспорті двигуна й зазвичай становить 20–35
за годину.
4. Як
розрахувати об'єм гідроакумулятора?
Об'єм підбирають за подачею насоса й допустимою кількістю пусків за годину: що більший бак, то рідше вмикається насос. Для насоса на 3 м³/год і 20 пусків за годину за формулою з каталогу виробника гідроакумуляторів виходить близько 90–105 л (залежно від тиску повітря в баку), тобто беруть бак на 100 л при реле 1,4/2,8 бар. Штатні 24 л у компактних станціях — мінімум для невеликого водорозбору, і якщо станція вмикається на кожне миття рук, бак збільшують.